ОПЛЕ́ТЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оплести́. В руці у нього метлялася порожня оплетена сулія (Гончар, III, 1959, 127); Солом’яна стріха, убогі віконця, Оплетені з вулиці хмелем (Граб., І, 1959, 590); Двір був просторий, чистий, оплетений (Мирний, І, 1949, 269).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 715.