О́ПИТ, у, ч.
1. Дія за знач. опи́тувати, опита́ти 1. Княгиня Ольга за ці дні зовсім вибилася з сил, слухаючи їх опити та розпити про далеку дорогу (Скл., Святослав, 1959, 123); Заступив [Колосок] на чергування, розставив вартових і хотів був почати опит кореспондентів про Вихора (Кучер, Чорноморці, 1956, 336).
Бра́ти (узя́ти) о́пит, заст. — розпитуючи, дізнаватися про кого-, що-небудь. [Тиміш:] Ти з мене будеш.. опити брати, куди я гроші подів? (Кроп., III, 1959, 149); Ой заплакала мати, ідучи до хати, Що не можна за сина й опиту взяти (Чуб., V, 1874, 1043).
2. заст. Допит, дізнання. [1-й гребець:] Ми оце перевезли, а щоб як піде діло на опит, то й не знаємо, кого перевезли… (Кроп., III, 1959, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 710.