ОПА́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПАХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Обвівати своїм подувом (про струмінь повітря); злегка обдувати. Опахує медузу вітер, мне її, вгинає од країв й напинає знов (Тич., III, 1957, 11); Опахнув свіженький вітерець — і засиніє старий Дніпро поміж зелених комишів та червоного верболозу (Вовчок, І, 1955, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 704.