ОПАМ’ЯТО́ВУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ОПАМ’ЯТА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і рідко ОПАМ’ЯТУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док.

1. Повертатися до свідомості із стану непритомності, забуття. Я опам’яталась і насилу згадала, де я, що зі мною діється (Н.-Лев., III, 1956, 267); Меланка опам’яталася й дивиться на неї нетямущим поглядом, не підводячись (Коч., І, 1956, 567); На четвертий день ледве опам’ятувався, вже думали, що вмру (Стор., І, 1957, 113).

2. Повертатися до стану душевної рівноваги, набувати знову здатності мислити, діяти і т. ін. (після сильного переживання, розгубленості і т. ін.); отямлюватися. Опам’ятавшися трохи із надмірно сильного враження, бо се вже непереливки: діло йшло про мою власну шкіру, я взяв у руки лист (Мак., Вибр., 1956, 222); В першу мить лосик окам’янів на місці, потім тривожно оглянувся і, опам’ятавшись, полетів.. до того місця, де залишив матір (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 52); Мати, бідна удова, дуже зраділа, що знайшовся такий багатий жених, не дала дочці і опам’ятуваться і приневолила її одружитись (Стор., І, 1957, 268).

3. Зрозумівши помилковість своєї поведінки, хибність своїх намірів і т. ін., відмовлятися від них; одумуватися. — Опам’ятайсь, Карпе! Що ти вигадав: по-панському схотів жити, кров свою одмінити? (Коцюб., І, 1955, 302); Завадка забувся і зробив жест, наче хотів взяти її за руку, але опам’ятався і відсмикнув руку назад (Вільде, Сестри.., 1958, 376).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 702.