ОПА́ЛКА, и, ж., діал.

1. Мішок або торба для годівлі коней у дорозі; рептух. Недалеко від порога стояли сани і розпряжена пара коней. Перед ними висіла причеплена до дишла опалка, а в ній січка з вівсом (Гжицький, У світ.., 1960, 81); Під’їхавши до скирти, Полікарп чіпляє коням опалку, а сам — за вила. Швидко накидає солому (Зар., На.. світі, 1967, 91).

2. Кошик.

3. Невеличкі ночви.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 701.

Опалка, ки, ж.

1) Мѣшокъ для кормленія лошадей въ дорогѣ овсомъ, — подвѣшивается къ мордѣ лошади, у отверстія его, въ края зашиты двѣ палки. Рк. Левиц. Хотин. у.

2) Корзина, плетенка.

3) = Опалачка. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 55.