ОП’ЯНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до оп’яні́ти. — Ти вже й гніваєшся. Фе, Іване! — говорила Ганка, а вечором [увечері] знов підлещувалася до нього, просила, купувала йому пива й горілки, доки оп’янілий Іван не згоджувавсь знов іти ночувати до неї (Фр., І, 1955, 92); На галяві.. стояла купка похмурих комунарів, заюшених кров’ю, їх кільцем оточували дроздовці, оп’янілі від перемоги (Панч, II, 1956, 444).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 736.