ОНІМІ́ННЯ, я, с. Стан за знач. онімі́ти. Раптом майдан перед театром застигає. Важко сказати, що це: оніміння з переляку чи з поваги (Полт., Повість.., 1960, 576); * Образно. Спить вітер, в онімінні Хати на видноколі (Рильський, Зим. записи, 1964, 71).

Виво́дити (ви́вести) з онімі́ння — повертати кому-небудь здатність говорити, рухатися, відчувати. Вивів його з оніміння голос комбрига, владний і злий (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 697.