ОНЕМОЩІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., діал.

1. Стати безсилим, знемогти. [Харитина:] Тяжко мені.. Здається, й кістки болять, онемощіла зовсім… (К.-Карий, І, 1960, 250).

2. Збідніти. Був багатий сильно Шкварій, а тепер онемощів (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 697.

Онемощіти, щію, єш, гл.

1) Обезсилѣть, изнемочь. Як цілий день у спеку попокосиш, то й онемощієш. Волч. у.

2) Обѣднѣть. Був багатий сильно Шкварій, а тепер онемощів. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 54.