ОН, част.
1. вказ. Уживається при вказуванні на що-небудь віддалене. Он з-за гаю виглядає Ставок, неначе полотно (Шевч., II, 1953, 230); Он зірка в небі пролетіла (Сос., II, 1958, 75); // Уживається при вказуванні на якийсь факт, подію, явище і т. ін. — Он торік умерла Катря Кравчиха — молоденька, як ягода, була, — озвалась чорнява.. молодиця (Вовчок, І, 1955, 155); Он чуєш, яке надворі схопилося! Гуркоче, гуде та виє… (Мирний, IV, 1955, 286); [Саня:] Вам он навіть любов уявляється в постаті якоїсь балерини (Л. Укр., II, 1951, 33); — Он, подейкують, під Гадячем на Полтавщині справжні люди таки знайшлись: зовсім нагнали пана (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 90); // Використовується при вказуванні на який-небудь предмет або особу. — Спить [Денис].. Он він. Бачиш? (Тют., Вир, 1964, 10); // Уживається для вказування на суперечливу ситуацію або при протиставленні. — Як же мені продати [землю], коли он у мене ще дві дочки. Треба ж і їх до ума довести (Мирний, І, 1954, 159); — Та що ж, справді!.. Люди он, бач [провели землеустрій], а ми що ж — не люди?! (Головко, II, 1957, 134).
2. вказ. Уживається при висловленні наказу, спонукання, прохання і т. ін. — Піди он краще та подивись, що твоя доня робить на винограднику!.. (Коцюб., І, 1955, 264); — Руки помив? Ні? Іди он у кухню, помий швиденько (Сенч., Опов., 1959, 10).
3. вказ. Уживається при висловленні перестороги, попередження, погрози. Ченці і барони Розвернулись у будинках І гадки не мають — Бенкетують.. Постривайте! Он над головою Старий Жижка з Таборова Махнув булавою (Шевч., І, 1963, 269).
4. вказ. Уживається при вказуванні на послідовність дій, на зміну явищ, які ніби постають перед очима (може повторюватися перед кожним дальшим реченням або членом речення). Он визирнуло засмалене обличчя хлопчика.. А он, при дорозі, знов двоє дітей (Коцюб., І, 1955, 460); Он пробіг, розчервонівшись, Сагайда, он пробіг, нахилившись, Черниш (Гончар, III, 1959, 455); // У сполуч. із часткою "і" вживається при вказуванні на появу кого-, чого-небудь (перев. сподіваного або бажаного). — А он і ті [сироти] — ні живі ні мертві, ждуть своєї долі (Кв.-Осн., II, 1956, 384); А он і гуси: їм колись.. Жилося нічогенько (Рильський, І, 1960, 249).
5. вказ. Уживається перед тим словом, яке логічно виділяється, підкреслюється. — Он вечеря вже готова ще одколи, а вас нікого нема! (Вовчок, І, 1955, 123); [Кузьма:] Я он курси по бджільництву закінчую заочно (Мороз, П’єси, 1959, 110); // У сполуч. з словами дивись, дивіться, глянь, гляньте і т. ін. уживається, щоб привернути увагу співрозмовника. — Он дивись, між горами, вкритими лісом, висовується над самою Сулою висока лиса гора (Н.-Лев., VII, 1956, 74); — Он гляньте краще на той табун диких гусей (Коцюб., І, 1955, 196); Молодиця скрикнула здивовано — і до дівчат: — Дівчата, он диви! (Головко, II, 1957, 184).
6. вказ., у сполуч. із вказ. або відносн. займ. і присл. місця або способу дії. Уживається для уточнення місця, способу дії, предмета, особи і т. ін. (іноді супроводжується жестом). — Однеси лист… Он туди, два вікна видно (Коцюб., І, 1955, 411); Он те подвір’я хмари привалили, Понастромлявшись на соняшничиння (Вирган, В розп. літа, 1959, 117); // Уживається для уточнення якого-небудь факту, як підсумок до сказаного. — Я зо всього викручусь.. — он як, бабусю! (Вовчок, І, 1955, 105); Значить, он чого батько поїхав на ярмарок (Багмут, Опов., 1959, 19).
[Ах, так] о́н [воно́] як; О́н [воно́] що; [Ах] о́н ти (він, вона́, воно́ і т. ін.) яки́й (яка́, яке́ і т. ін.) — уживається при констатації якого-небудь факту, перев. супроводжуваній виявом подиву, іронії і т. ін. — Он воно як! Це дивне діло! Признаться, де вже я не був — Такого дива я не чув… (Гл., Вибр., 1951, 79); — Ніякого наказу.. я не одержував, — тихо сказав Щорс. — Ах, он як! Розумію. До речі, в штабі це також передбачали (Довж., І, 1958, 142); — Що ж він вам заподіяв?.. — Як що? З служби вижив… ябедником зробив… он що! (Мирний, І, 1949, 249); — Ясно! — не дав їй докінчити фрази Віктор. — Знаєш іще лейтенантом. Он воно що! (Головко, І, 1957, 476); — Он ти яке! — вигукнув чумак до моря. — Тому тебе багато й є, що тебе ніхто не п’є! (Гончар, Тронка, 1963, 247).
7. підсил., у сполуч. із займ. який, яка, яке, які і присл. як, скільки. Уживається для підсилення кількісної або якісної характеристики кого-, чого-небудь. — Мені ніколи, в мене ще он скільки діла, а вони водять!.. (Мирний, І, 1949, 268); — Коли.. знудило тебе дощем та туманом, ти.. зимі он як радієш! (Мур., Бук. повість, 1959, 139); — Он якого собі парубка вибрала. Найкращого на всю округу (Тют., Вир, 1964, 23).
8. підсил., у сполуч. з відносн. займ. Уживається для підкреслення важливості, значущості кого-, чого-небудь. — Ви що, а ми он що! до нас вам не рівняться (Гл.. Вибр., 1951, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 695.