ОМОФО́Р, а, ч. Частина убрання сановної духовної особи (єпископа, архієрея і т. ін.), що накидається на плечі. На самій голові в диякона, в хмарах, стояла Богородиця.. з омофором в двох руках (Н.-Лев., III, 1956, 24); * Образно. І честь Кармілова і слава Ліванова, а не лукава Тебе укриє дорогим, Золототканим, хитрошитим, Добром та волею підбитим, Святим омофором своїм (Шевч., II, 1963, 324).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 695.

омофо́р — частина убрання са­новної духовної особи (єпископа, архієрея та ін.), що накидається на плечі; взагалі покров (піднесено); символ піклування Христа, його угодників, апостолів, святителів, мучеників і всіх святих про спасін­ня людей; особливою славою по­значається омофор-покрова Богородиці; її покрову всього христи­янського світу своїм небесним омофором і святкують у свято По­крови.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 417.