О́МАХ, у, ч., рідко. Спалах, язик (полум’я, вогню). * Образно. Безсмертний стяг — злітає над світами Високий омах чистого вогню! (Бажан, Вибр., 1940, 111); На устах знайомих усмішка тепліє, від радісних видінь в цей час, коли зорі вогненний омах змиває з обрію нічну холодну тінь (Мур., Багаття, 1940, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 692.