ОМА́ННИЙ, а, е. Те саме, що ома́нливий. Розказують, що десь, колись, над морем Жила собі така ласкава фея, Морганою прозивана, і людям Показувала видива оманні, А звідси й назва давня та пішла (Рильський, Наша сила, 1952, 85); Коли ж придивився до дівчини ближче, то переконався, що її хрупкість оманна (Вільде, На порозі, 1955, 231); Ось і подвір’я Марічки, приколисане сплетінням тіней і оманним нічним сяйвом (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 692.