ОМА́Н, у, ч. (Іпиlа Неlепіит L.). Багаторічна трав’яна рослина родини складноцвітих з цілісними, черговими листками і жовтими квітками; використовується в народній медицині як відхаркувальний і сечогінний засіб. Вона так і зробила: нарвала квіту з часнику, тої, оману й одоляну, та пішла з тим до млина (Кобр., Вибр., 1954, 150).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 691.

Оман, ну, м. Раст. a) Inula Helenium. L. ЗЮЗО. І. 125. б) Verbascum nigrum. L. ЗЮЗО. І. 140.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 52.

ома́н — багаторічна трав’яна рослина родини складноцвітих з цілісними, черговими листками і жовтими квітками; використовує­ться в народній медицині; народна назва — дев’яси́л (див.); рослину клали в купіль новонародженого, нею лікували коросту.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 417.