ОЛІМПІ́ЄЦЬ, і́йця, ч.

1. У старогрецькій міфології — бог, житель Олімпу. [Зет (здіймає руку вгору):] Ви, олімпійці! Пошліть сюди скоріш росу вечірню, бо він конає! (Л. Укр., І, 1951, 452); В людському образі раз завітав сюди з сином Юпітер, з Атлантіадом, своїм жезлоносцем небесним на крилах. Сотні осель обійшли олімпійці — благали спочинку, В сотнях осель олімпійців не пущено (Зеров, Вибр., 1966, 325).

2. перен. Надзвичайно врівноважена, незворушна, стримана людина.

3. Учасник олімпійських ігор. В легкій атлетиці, яку по праву називають королевою спорту, успіх радянських олімпійців не викликає сумніву (Рад. Укр., 7.IX 1960, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 690.