О́ЛИВО, а, е., заст.
1. Олово. Цвяховані були там стіни І вікна всі з морської піни; Шумиха, оливо, свинець, Блищали міді там і криці (Котл., І, 1952, 148); Привозили [чумаки] з Півдня та Сходу — не тільки сіль та рибу, а й ліки та книги, калган і перець, і грецькі вина, і кінську збрую, і свинець та оливо (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 26); Та вона, ота Урака, Біля коминка присіла Вкупі з сином, з тим Ласкаром, Топлять оливо, ллють кулі (Л. Укр., IV, 1954, 160); * У порівн. Посипались рідкі краплі дощу, великі, як лісові горіхи, важкі, як розтоплене оливо (Н.-Лев., II, 1956, 390).
2. рідко. Олівець. Для себе, братики, спишу, Ще раз те оливо потрачу (Шевч., II, 1963, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 688.