ОКІЯ́Н, у, ч., фольк. Океан. — Коли їхати все вище й вище, буде Оковський ліс, далі Волок, Заволоччя, ще далі Верхні землі, Новгород і крижаний окіян (Скл., Святослав, 1959, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 664.

Окіян, ну, м. = Океан. Кит — риба в окіяні. Чуб. І. 125. Буйні вітри! возьміть ви цю хмару на свої тонкі крила, занесіть ви її за окіян-море. Чуб. І. 29.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 47.

окія́н — у народній творчості — океан, море (звідси народно­поетичні мо́ре-окія́н, окія́н-мо́ре); атрибут народних замовлянь; див. о́стрів Буя́н. Кит-риба в окіяні (П. Чубинський); Буйні вітри! Возьміть ви цю хмару на свої тонкі кри­ла, занесіть ви її за окіян-море (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 414.