ОКСАМИ́Т¹, у, ч. Тканина з густим коротким ворсом з натурального шовку або штучного волокна. — Будем жити, вино пити, Яничара бити, А курені килимами, Оксамитом крити! (Шевч., І, 1963, 202); Мати вбирала її в оксамит та шовк (Н.-Лев., IV, 1956, 228); Патефон м’яко ліг на обтягнуте оксамитом крісло (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 35); * Образно. Хай ніччю кидають ракети в безодні теплий оксамит, — ми сонце взяли на багнети, — червона помста, тіні — ми (Сос., І, 1957, 306);* У порівн. Дорога суха, аж курява в’ється, Збоку зелені ниви простяглися, Неначе оксамит, сяють на сонці… (Коцюб., І, 1955, 429).

ОКСАМИ́Т², у, ч., бот. (Аquilеgiа L.). Те саме, що о́рлики. Оксамит, півники, любисток, Нечоси-панночки цвіли (Укр. поети-романтики.., 1968, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 682 - 683.

Оксамит, ту, м.

1) Бархатъ. Чорним оксамитом руки вкрила. Чуб. V. 781. У золоті, в оксамиті мов та квіточка укрита, росла я, росла. Шевч.

2) Раст. Aquilegia vulgaris L. ЗЮЗО. І. 112.

3) — коштовий. Раст. Thaliatrum strictum Andrz. ЗЮЗО. I. 138.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 51.

оксами́т —

1) тканина з густим коротким ворсом із натурального шовку, вовни або льону; викорис­товується на Русі здавна (згадуєть­ся в Іпатіївському літопису та «Слові о полку Ігоревім»); козаки ходили «в червоних штанах окса­митних» (Т. Шевченко) та в окса­митових жупанах; ознака багат­ства, розкоші, заможності. Чорним оксамитом руки вкрила (П. Чубинський); У золоті, в оксамиті, мов та квіточка укрита, росла я, росла (Т. Шевченко);

2) народна назва о́рликів (див.). Оксамит, півники, любисток, Нечоси-панночки цвіли (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 416.