ОКРУ́ГЛИЙ, а, е. Який має закруглені форми, лінії, обриси. Біля округлого валу стояли Видний.. й двоє у поіржавілих куртках гірників з лопатами (Досв., Вибр., 1959, 323); Ворушиться од вітру округле вирізне листя (Ільч., Вибр., 1948, 40); Федір читав і знову перечитував цього листа, написаного ретельним округлим почерком (Руд., Вітер.., 1958, 428); // Позбавлений різкості; плавний, повільний, розмірений (про рухи і т. ін.). З почуттям власної вищості, з виразом невимовного презирства до того темного хлопства, що так не личив його котячому видові, пан писар округлим рухом звернувсь плечима до громади і.. вступив у канцелярію (Коцюб., І, 1955, 195); Петро згадав мимоволі Степана, дотепного, ловкого Степана, його округлі жести, його красивий голос і пошкодував, що немає з ним товариша (Загреб., Спека, 1961, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 681.