О́КОЛО, а, с., діал.
1. Зовнішня поверхня будівлі. Червонуваті небілені окола хатів [хат] ледве було видно за старими сливами та кислицями (Н.-Лев., II, 1956, 389); — Щоб було гарно, — говорили чепільські муляри, будівельники, скромно гаптуючи цегельний орнамент на околі двоповерхової середньої школи (Ле, Мої листи, 1945, 37).
2. Навколишня місцевість; околиця. — Міркую Я про Кочеранюка старого. Гуцул-богатир, на все около Найславніший з давніх літ керманич (Фр., XIII, 1954, 332); Він [Янка Купала].. спокійно поглядає на В’язинку.. І ніби й нині чує все около, Склоняючи перед поетом чоло, Його прекрасно-горде: Я мужик (Рильський, III, 1961, 280).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 673.