ОКО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до окува́ти. Стояла висока синя скриня, окована залізними штабами і прикрита зверху узорчатим килимом (Мирний, І, 1954, 205); Він загнав собак у будку, защіпнув за ними дверцята, відсунув засув на окованих залізом воротах (Чаб., Балкан, весна, 1960, 203); Круг воза йшли робітники, хто з довгим, окованим дрючком на плечах, хто з бляшанкою (Коцюб., І, 1955, 225); * Образно. Нехай мої співи й садочки квітчаті Заснули, оковані сном зимовим, — Весною й пісні, і квітки на гранаті Вогнем загоряться новим! (Л. Укр., І, 1951, 157); // око́вано, безос. присудк. сл. * Образно. За що ж тебе, світе-брате, В своїй добрій, теплій хаті Оковано..? (Шевч., II, 1953, 344).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 672.