ОКЛА́ДНИК, а, ч., іст. Той, хто обкладає податком. Різноманітність розцінок податків давала змогу окладникам оподатковувати на свій розсуд та зловживати своїм службовим становищем (Нар. тв. та етн., 3, 1958, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 664.