ОКА́ЗІЯ, ї, ж.
1. Дивний випадок, незвичайна подія. Дивлюся — з поля щось біжить, Неначе бісова отара, Шумить, гуде і торохтить, А курява така, як хмара!.. Пробігло… зникло у ліску, А я навтікача додому Та про оказію таку І досі не хвалюсь нікому (Гл., Вибр., 1951, 187); Люди.. поховались поміж деревом і дожидали — що воно справді за оказія, що так рано велено невід закидати (Мирний, І, 1954, 312); // Те саме, що приго́да. Якось одного разу переїздив він [купець] через невелике село, і трапилась з ним тут така оказія.. Назустріч йому вибіг чоловік і почав благати піти до нього за кума (Укр.. казки, легенди.., 1957, 258); — Скажи нам, молодице, коли твій чоловік дістав кульку між ребра? Адже не тоді, як Гіца, мабуть, при другій оказії, бо рана гоїться вже (Коцюб., І, 1955, 381); Після тієї оказії з собакою, якого я вкинув у димар, мабуть, з рік я на вулицю не показувався. Соромно було (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 100); // Урочиста подія, звичайно непередбачена. Пекарні в панотців тісні, то на кожну більш-менш велику оказію вже страву готовлять на дворі (Свидн., Люборацькі, 1955, 139); До цього часу Ольга бувала в Народному домі лише з нагоди таких парадних оказій, як новорічний бал.., концерти, огляд мод, а ще в дитинстві — з нагоди ялинки (Вільде, Сестри.., 1958, 463); — Я тут не голова колгоспу, а старший гість на сімейній оказії (Кучер, Прощай.., 1957, 78).
2. Зручний момент, випадок; нагода. — Невже оце мені й не їхати?.. Як! Щоб я випустив із рук таку оказію?.. Ніколи! Поїду, сьогодні-таки поїду — та й годі!.. (Коцюб., І, 1955, 124); Хлопці з лицемірно-скорботними обличчями слухали батюшку й крадькома моргали один на одного, радіючи веселій оказії (Вас., І, 1959, 122).
3. заст. Випадковий транспорт (підвода і т. ін.), яким можна по дорозі під’їхати куди-небудь, передати щось і т. ін. Вони їхали до Лютовиськ заздалегідь, від села до села, оказіями, іноді йшли пішки навправці (Фр., VIII, 1952, 360); Листопадова оказія знов не приставила листів, і Шевченко зовсім занепав духом (Тулуб, В степу.., 1964, 198); — Не забувай про нас, присилай про себе вісточку з оказією (Кочура, Зол. грамота, 1960, 49); Він ждав оказії, щоб під’їхати до свого села (Кучер, Дорога.., 1958, 224).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 659.