ОЗІЯ́, ї́, ж., розм. Щось надто велике, незграбне (перев. про будівлю); громаддя. — Ну, та й капіталу ж тут угачено!..Скілько то його треба, щоб збудувати всю оцю озію [парову машину]..? (Мирний, IV, 1955, 330); Дівчина показала рукою на другий бік шляху. Там, далеченько, видно було якусь озію цегляну, клуні, ожереди… (Тесл., З книги життя, 1949, 13); І ледь вона торкнулась до замка, як перед нами двері розчинились. І ми зайшли в півтемну озію (Вирган, В розп. літа, 1959, 99).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 654.

Озія, зії, ж. Громадина (преимущественно о зданіи, постройкѣ). Така озія (палац) стоїть серед села. Мир. ХРВ. 103. Ото хата озія, хоч вовків ганяй. Там у їх міст зроблений — озія. Міусск. окр. Як я можу жити у такій великій хаті: се озія — як я її отоплю. Борзен. у. Ув. Озії́ще, озія́ка. Пирят. у. Оце озіїще! Станеш в однім кінці, то другого й не видко. Кобел. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 45.