ОЗОЛО́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до озолоти́ти. Вранці озолочена сонцем відмолоджена природа запишалася сліпучо-зеленими хвилястими просторами ставківських бурякових плантацій (Кач., Вибр., 1947, 54); // у знач. прикм. Марино простосерда! Нащо ти Із рідних лук рокована піти До панських озолочених покоїв? (Рильський, II, 1956, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 657.