ОЗЛО́БЛЮВАТИ, юю, юєш і ОЗЛОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ОЗЛОБИ́ТИ, лоблю́, ло́биш; мн. озло́блять; док., перех. Виклика́ти сильне роздратування, злість; злити. — Говорю се до того, що я вже поклав був собі виховати з Франка свого наступника на університеті. От що… А ми озлоблюємо його (Кол., Терен.., 1959, 358); Признаюсь, що коли мене вживання іншомовних слів без потреби озлобляє (бо це утруднює наш вплив на масу), то деякі помилки тих, хто пише у газетах, зовсім уже можуть вивести з себе (Ленін, 40, 1974, 47); // Робити впертим, затятим, немилосердним. Зоставшись сама, мордувалася тим, що озлобила собі серце проти сина, не поступається з упертості, робить на гірше йому й собі (Дор., Не повтори.., 1968, 236).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 655.