О́ЗЕРО, а, с.
1. Природна або штучна заглибина, заповнена водою. Десь за комишами в озері крякають жаби, гуде бугай… (Коцюб., І, 1955, 179); В дельті Сирдар’ї, в її тихих затоках з безліччю озер навколо.., комарі були справжньою божою карою (Тулуб, В степу.., 1964, 343); * Образно. Ми сидимо в кімнаті по вечері. Не світимо.. Лиш підкидаєм у коминок дров, — І плинемо по озері розмов (Рильський, І, 1960, 170); Міжгір’я біліли внизу, затоплені молочними озерами туманів (Гончар, III, 1959, 125); * У порівн. Очі дівочі, усміхнені, сині, наче озера ясні (Гонч., Вибр., 1959, 278).
2. перен. Велика кількість якої-небудь рідини. Піт обливає його всього, градом виступає на жирному виду, цілими озерами збирається під очима (Мирний, І, 1954, 292); Ніч над пожарищем голову схилила, дівчина загнала в окупанта вила. Там крові озера, б’ється люд завзято, кинув в офіцера піонер гранату (Сос., II, 1958, 244).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 653.