ОЗВІРІ́ЛО. Присл. до озвірі́лий 2. Німець озвіріло турнув геть її матір (Ле, Мої листи, 1945, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 650.