ОЗВІ́РЕНИЙ, а, е, розм. Те саме, що озвірі́лий 2. [Надежда:] У свято нап’ється [п’яниця], прийде додому озвірений, б’є жінку, поперелякує і порозгонить дітей (Кроп., III, 1959, 178); Крізь чад і дим, немов у пеклі тім, Мигтіли де-не-де озвірені катюги (Стар., Поет. тв., 1958, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 650.