ОЗБРО́ЄНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до озбро́їти. Татари були озброєні кривими гостроконечними мечами (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 462); Гнат озброєний добряче, так що може битися з цілим батальйоном (Тют., Вир, 1964, 300); Загони чорних мокрих робітників, озброєних брандспойтами, намагались гасити пожежі (Гончар, III, 1959, 424); Пасажири, озброєні біноклями, товпилися на палубах (Панч, Ерік.., 1950, 38); Тільки озброєні марксистською наукою, можемо ми досягти нових горизонтів (Рильський, III, 1956, 38).

Озбро́єний до зубі́в (від голови́ до ніг, від ніг до голови́, з голови́ до п’ят) — повністю забезпечений зброєю. Не рахуючись із засобами, німецькі й австро-угорські, озброєні до зубів дивізії грабували мирні українські села (Дмит., Наречена, 1959, 55); Перед ганком попового будинку Софрона зупинив озброєний до зубів вартовий (Стельмах, II, 1962, 181).

2. у знач. прикм. Який має при собі зброю, забезпечений зброєю. Озброєним людям не можна було перечити, — вози в’їхали незабаром на доріжку в ліс (Мак., Вибр., 1956, 374); [Сажа:] Озброєних шляхтичів у Потоцького десятки тисяч, а у нас шість та чернь (Корн., І, 1955, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 649.