ОЗА́ДОК, ч.

1. род. дка. Задня частина туші. З барана озадок (Сл. Гр.).

2. род. дку. Зернові відходи. [Гиря:] По щирості скажу, Йване, зосталось ячменю того пудів з десять — держу на насіння. Ні жита, ні пшениці й озадку нема (М. Куліш, П’єси, 1960, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 649.

Озадок, дку

1), м. Задняя часть туши. З барана озадок. Лохвиц. у. Слов. Д. Эварн.

2) мн. Остатки. Тому чоло, а мені озадки. (Стрижевск.)

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 44.