ОЖИ́ЛИЙ, а, е, рідко. Дієпр. акт. мин. ч. до ожи́ти. Згадується, стояла рання весна, земля протряхла, над смородом війни почувався хвилюючий, ніжний подих ожилої природи (Ю. Янов., II, 1954, 99); Поїзд мчить між стінами ще безлистих, але вже ожилих, вируючих живими соками життя дерев (Коз., Листи.., 1967, 277); Навіть при безвітряній погоді шепотіли щось своє, потаємне ожилі по весні осокори (Збан., Малин. дзвін, 1958, 401).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 648.