О́ЖЕЛЕДЬ, і, ж. Тонкий шар льоду на поверхні землі, на деревах і т. ін. Вночі і ожеледь, і мряка, І сніг, і холод (Шевч., II, 1963, 411); В садках гірським кришталем блищала ожеледь, бурульки іскрилися і мінилися діамантами (Тулуб, Людолови, II, 1957, 447).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 646.

о́желедь = ожеле́диця = ожеле́да — тонкий шар льоду на поверх­ні землі, на деревах і т. ін.; як і іній, є зимовою росою, яка колись зва­лася моро́зом; здавна, як і всі при­родні явища, персоніфікується, тому кажуть: «Упала ожеледиця». Вночі і ожеледь, і мряка, І сніг, і хо­лод (Т. Шевченко); Не зайду я в по­лонинку, бо там ожеледа (коло­мийка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 413.