ОДУРЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до одуря́ти. Хтось могутній ходив селом від хати до хати і сіяв одуряючим зіллям (Хотк., II, 1966, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 644.