ОДНОЧА́СНО. Присл. до одноча́сний. Обидві пари розмовляють кожна окремо, але одночасно (Л. Укр., II, 1951, 37); Звістка про напад опришків у трьох місцях одночасно викликала переполох у всій окрузі (Гжицький, Опришки, 1962, 162).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 640.

Одночасно нар.

1) Одновременно.

2) Современно (съ чѣмъ).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 42.