ОДНОПОЛЧА́НИ, ча́н, мн. (одн. однополча́нин, а, ч.; рідко однополча́нка, и, ж.). Ті, які служать або служили в одному полку. Маковей, набивши патронами ріжки, лежав біля самої бровки асфальту поруч з Хаєцьким та іншими однополчанами (Гончар, III, 1959, 447); Однополчанине, згадай тепло воронезької зали, де нам Платонов і Гайдай дуети Лисенка співали (Уп., Вірші.., 1957, 163).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 637.