ОДНОПЛЕМІ́ННИК, а, ч. Той, хто належить до одного з ким-небудь племені, народу. Сам тутешній гуцул, Дідушок, проте, помітно відрізнявся від одноплемінників (Гжицький, Опришки, 1962, 8); Усі члени племені кочували разом і вважались родичами: кожний член племені називав свого одноплемінника "братом" (Іст. середніх віків, 1955, 45).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 637.