ОДНОПЛЕМЕ́НЕЦЬ, ме́нця, ч., рідко. Те саме, що одноплемі́нник. В розмовах з одноплеменцями став [Ференц] навіть величати себе "партизаном" (Гончар, III, 1959, 243).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 637.