ОДНОЛЮ́Б, а, ч. Чоловік, який усе життя любить тільки одну жінку. — Не сердься, Ярослава. Що робити — я однолюб. Є такі диваки на світі (Дмит., Розлука, 1957, 226); Такі, як Стратіон, — однолюби. Це чудові люди, котрі одну любов празнують усе життя (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 636.