ОДИНА́ЧКА, и, ж.
1. Жін. до одина́к 1, 2. Одиначка без матері, хоч і без земельки, та сама собі господиня! (Ле, В снопі.., 1960, 31); * Образно. В просвіті хмар засвітилося рідке сонячне проміння.., запалило вкриту багрянцем пожовклого листя грушу-одиначку, що розкохалася за клунею комірника Зосима Бабури (Логв., Літа.., 1960, 6).
2. розм. Єдина дочка. А Ганна була, як і вона, удова, мала собі дочку-одиначку, звали Химою (Вовчок, І, 1955, 50); Вона була в них одиначка, тож родичі були певні, що ще лучиться їй якийсь королевич (Март., Тв., 1954, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 628.