ОДИНА́ЧКА, и, ж.

1. Жін. до одина́к 1, 2. Одиначка без матері, хоч і без земельки, та сама собі господиня! (Ле, В снопі.., 1960, 31); * Образно. В просвіті хмар засвітилося рідке сонячне проміння.., запалило вкриту багрянцем пожовклого листя грушу-одиначку, що розкохалася за клунею комірника Зосима Бабури (Логв., Літа.., 1960, 6).

2. розм. Єдина дочка. А Ганна була, як і вона, удова, мала собі дочку-одиначку, звали Химою (Вовчок, І, 1955, 50); Вона була в них одиначка, тож родичі були певні, що ще лучиться їй якийсь королевич (Март., Тв., 1954, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 628.

Одиначка, ки, ж.

1) Единственная дочь. Батько й мати любили мене, одиначку, вельми. Г. Барв. 230. Що то вже одиначка! Ном. № 9324.

2) Рублевый кредитный билетъ. Він дав мені троячку, а я йому здачі одиначку, а мені осталось два рублі. Новомосковск. у. (Залюбов.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 39.