ОДЕРЕВ’ЯНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док. Втратити чутливість, здатність рухатися; заклякнути, одубіти (про тіло і його частини). [Суховій:] Годі їхати, пройдемось трохи, ноги зовсім помліли і одерев’яніли (Кроп., V, 1959, 337); Тепер уже він [господар] строго подивився на Ганну Михайлівну. В неї знов одерев’яніли руки й ноги (Жур., Вечір.., 1958, 182); // Остовпіти, заціпеніти. Спершу, як тільки почула про Тамару, Фросина Данилівна одерев’яніла, відразу не могла й слова мовити, так вразила його [гостева] обізнаність (Хижняк, Тамара, 1959, 139).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 624.