ОДЕ́НКИ¹, ів, мн. Рештки на дні, гуща.

ОДЕ́НКИ², ів, мн., заст. Спільна робота заміжніх жінок (прядіння, вишивання і т. ін.) у зимові дні. [Вустя:] Співаймо, тільки потихеньку, щоб, бува, десятник не наскочив. [Домка:] Як наскоче, скажемо, що на оденки зібрались (Кроп., III, 1959, 8); Фросина, як могла, відбивалась від скоромних язиків, а одного разу на оденках, коли вже до краю в’їлася своїми натяками Окуниха, голосно відрізала їй (Стельмах, І, 1962, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 624.

Оденки и оденьки, ків, м. мн.

1) Дневное собраніе замужнихъ женщинъ зимою для рукодѣльныхъ работъ. Балт. у.

2) Остатки на днѣ, подонки.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 38.

оде́нки = оде́ньки — у народному побуті — групові денні зимові ро­боти жінок та окремих дівчат, ко­ли снували пряжу, шили, вишива­ли та ін.; після закінчення робо­ти влаштовували спільне приго­щання.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 412.