ОГУ́РНИ́Й, огу́рна́, огу́рне́, діал. Упертий. Карпо Кирилович не слухав діда. — Не знав я, що ви такі огурні (Мушк., Чорний хліб, 1960, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 623.

Огурний, а, е.

1) Строптивый, упорный, упрямый. Огурна дитина. Брацл. у.

2) Непривѣтливый, несообщительный. Ну, та й огурний народ тут: і слова не доб’єшся. Брацл. у. Ум. Огурне́нький.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 38.