ОГУ́ЗОК, зка, ч.

1. спец. Стегнова частина м’ясної туші.

2. розм. Те саме, що гузи́р 2. Він пощупав тут і там пальцями, а потім таки розв’язав якийсь огузок і полюбувався зерном у тремтливих долонях (Козл., Весн. шум, 1952, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 623.