О́ГРІ́Х, у, ч.
1. Пропущене або погано оброблене місце під час оранки, сівби і т. ін. Хто не оре, той і огріхів не робить (Укр.. присл.., 1955, 261); Він побачив, що восени, готуючи грунт до сівби, трактористи добре напартачили: то тут, то там на поверхню виходили огріхи (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 102); Оце коли налітає пілот обпилювати наші плантації, то маю стояти йому за маяка. Аби не лишав огріхів, аби осипав наші буряки рівненько (Гончар, І, 1954, 489).
2. перен. Недолік, хиба, помилка. Ми не будемо окремих огріхів маленьких ставити в провину поетам (Тич., III, 1957, 41); Коли б цю гру чув критик-професіонал, він, напевне, знайшов би скільки завгодно огріхів. Аркадій імпровізував (Коп., Тв., 1955, 272); Свої рідкі огріхи мовні Мирослава намагалася виправляти сама (Вол., Наддн. висоти, 1953, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 622.