ОГРУБІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Стати, зробитися грубим, твердим, шкарубким (про шкіру, поверхню чого-небудь і т. ін.); зашкарубнути. Щоправда вони [руки] трохи огрубіли і потемніли, але не втратили своєї краси (Цюпа, Україна.., 1960, 160); // Утратити колишню ніжність, м’якість, тендітність (про риси обличчя, зовнішність); стати зовні грубішим. Щось нове на обличчі [у Тетяни]. Не те, щоб вона змарніла, — здавалося тільки, ніби на виду огрубіла (Вас., II, 1959, 103).

2. Стати внутрішньо грубішим; утратити колишню витонченість, вразливість, делікатність. Хлопці були ще в таких літах, коли вони.. самі підставляють свої ніжні щічки для материного поцілунку, коли вони, наче деревця без кори, — ще не огрубіли, не постовбуріли (Григ., Вибр., 1959, 382); Розбійник розгубився. Хоч як огрубів він, живучи звірячим життям відщепенця, але голос, сповнений такої муки, боляче вдарив його (Тулуб, Людолови, II, 1957, 104); — Ви.. вибачте, але у нас надто огрубіли серця. Ми — солдати (Д. Бедзик, Ост. вальс, 1959, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 622.