ОГРУБІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до огрубі́ти. Огрубілими, розпухлими від праці пальцями знатна [доярка] обережно виймає.. пом’яті клаптики паперу (Бабляк, Літопис.., 1961, 30); Повернувся додому Свирид огрубілий, змужнілий, пропахчений пороховим димом, курявою далеких доріг (Дім., І будуть люди, 1964, 74); * Образно. Слово, в бою огрубіле, У тому краю забрини, Де вишні в убранні білім, Мене виглядають з війни (Гончар, IV, 1960, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 622.