ОГРО́М, а, ч., діал.

1. Громаддя. Нарешті побачив він Білявого хлопця й жінку в стотисячному огромі (Бажан, Роки, 1957, 193); Він відбігав подумки од свого непосильного для одного чоловіка діла, лякався огрому звершуваного, вірніше ж — задуманого (Загреб., Диво, 1968, 600).

2. Шум, гамір. У кривчуковському лісі, кажуть, наче ярмарок, — гук, огром, тупотить, гуркотить… (Вовчок, VI, 1956, 308).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 622.