ОГОРО́ЖА, рідко ОГОРО́ДА, и, ж. Паркан, стіна, тин і т. ін., які оточують що-небудь. Брама однією половиною теліпалась на стовпі, друга половина лежала на землі: огорожа розвалилася (Н.-Лев., II, 1956, 165); Під’їжджає до розсадника загін червоноармійців, руйнує огорожу, знімаючи колючий дріт і намотуючи його на барабан (Довж., І, 1958, 456); Він [будинок] був гарний. Лежав у городі, обведений стрункою залізною огородою (Коб., III, 1956, 276); * У порівн. Орішник, глод, шипшина позростались, стоять, як добра огорожа (Стор., І, 1957, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 620.

Огорожа, жі, ж. Ограда, плетень, заборъ. Огорожа кругом нова, витка, хазяйська. Левиц. І. 22.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 37.

огоро́жа — межа «свого» і «чужо­го» простору, що захищає (реально і символічно), оселю, господарст­во і двір від зовнішніх небезпек, від ворожих сил, тим самим творячи ніби окремий світ; у різних місце­востях зводили різні огорожі — де­рев’яні (у тому числі плотяні), кам’яні, глинобитні чи живоплітні; здавна найпоширеніший тип частоколовий (на ньому дівчата ворожили у новорічну ніч розмахами рук — парну чи непарну кількість останній розмах охопить і прямі чи криві там кілки чи шта­хетини будуть); забороняється ставити огорожу на Благовіщення, напередодні Великодня та в Русальний тиждень, бо це може про­вокувати посуху; обов’язковим елементом огорожі були ворота (брама), хвіртки й перелази; ого­рожі як обереги мали відворотну силу, як у приповідці: «Біля двору залізний тин: щоби через цей тин не міг попасти ні лютий звір, ні гад, ні злий чоловік, ні лісовий дід».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 412.