ОГО́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до оголи́ти. В цю мить на оголеній вітром од снігу латці шосе в шаленому кар’єрі зацокотіли кілька десятків підків (Головко, II, 1957, 570); В цю хвилину я не бачив Інни, але ясно уявляв собі, як вона картинно заломлює свої тонкі.. оголені по плечі руки (Ткач, Жди.., 1959, 63); // у знач. прикм. Кострубаті й присадкуваті верби з обох боків дороги міцно чіплялися оголеним корінням за землю (Коцюб., І, 1955, 308); Входять козаки з оголеними шаблями (Корн., І, 1955, 235); — Значить, лівий фланг оголений, — майнуло в голові комбрига, — і німець пішов саме сюди (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 9); * Образно. В ній [пісні] — оголена людська душа, — яка мучиться й страждає (Ю. Янов., IV, 1959, 111).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 618.