О́ГНИЩЕ, а, с.

1. див. во́гнище.

2. іст. Князівський дім. Серед адміністрації князівського господарства були: огнищний тіун, управитель всього князівського дому — огнища (Іст. УРСР, І, 1953, 64).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 617.

Огнище, ща, с.

1) Костеръ. Спасибі жіночкам, на городі розіклали огнище і всякої страви понаготовляли. ЗОЮР. II. 286. В огнище вкинутися. Вспылить. Сердитий був парубок, так у огнище і вкинеться! Як жар стане. Харьк. г.

2) Мѣсто, гдѣ былъ костеръ. На огнищі не швидко виросте трава. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 36.